ПРИСВЯЧУЮ СІМ’Ї ПРОКОПЕНКІВ
І
Їм дощ осінній проспівав: “Амінь!”,
Рушник двокриллям на дорогу вивів…
І поцілунком впала золотінь
На зло хрипливо-відчайдушній зливі.
Для них звучав, як вперше, Мендельсон…
Рука в руці, серця в єдинім ритмі
Випереджають щастя: “Дивний сон”…
І сліз акорди падають на рими.
Ідилію не руш! Повік не руш!
Життя і так, як океан, солоне…
Застигла мить у поєднанні душ,
Розмита тим, що на щоках холоне…
ІІ
А молодість аж в скроні п’янко б’є,
Вирівнює стежки в одну дорогу.
“Кохання є! – кричить. – Погляньте, є!”,
Вінчає сонцем на долонях Бога.
Є біла сукня, вмочена в блакить,
Є безкінечні кола двох каблучок…
Вони готові світ в руках носить,
Аж поки смерть їх душі не розлучить.
Вуста в уста, і “Так” в буденність днів…
Вуста в уста і “Так” на віки вічні…
Два лебедя в життєву дійсність снів
Несуть на крилах незгасимі свічі.
2003.
Прочитано 12180 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : молитва - Сотниченко Андрей стихотворение написано в 2002г,это первая моя попытка "опубликоваться" на веб-сайте,посему прошу извинить,если что-то не так.Стихов,хвала Господу,у меня немало за период с 90-х доныне,буду счастлив продолжить,если это угодно Отцу небесному и вам.С уважением.Андрей.
