Нещодавно в центрі нашого містечка ремонтували сходи. Я не раз спостерігала за цими роботами, коли проїжджала в маршрутці. Люди жваво обговорювали цю “подію”, бо невдовзі мав бути День міста. Спочатку сходинки формували по-новому. Була поставлена загорожа, щоб ніхто не ходив. Вони стали міцними, але нічого особливого в них не було... Але через тиждень біля сходів знов почалися якісь роботи. За кілька днів стало зрозуміло, що сходинки оздоблюють мозаїкою. Проїжджаючи в маршрутці містом, я завжди звертала увагу на цю красу! Малесенькі різнокольорові квадратики, старанно викладені майстрами, утворили чудовий візерунок з квітів.
Так от, було у мене бажання подивитися на ці оздоблені сходи не лише з вікна маршрутки, але все не було часу. Нарешті, сталося так, що я мала йти до знайомої в центр міста. Йду й очікую на зустріч зі сходами, щоб вже зблизька подивитись на цю красу. Починаю спускатися сходинками, уважно заглядаючи собі під ноги і не вірю очам своїм!!! Бо ніякої мозаїки немає... Мені аж дивно стало, бо куди ж ті майстерно викладені квіти могли за один день подітися?! Звичайнісінькі сірі сходинки, як звичайні дні, заповнені буденними турботами... І ніякої краси, ніякого свята...
Нічого не розуміючи, я поволеньки сходжу сходами донизу. Чомусь у серці звучать слова: “Зупинись і пізнай, що я Господь!” Я зупиняюсь, повертаюсь лицем до сходів і дивлюсь на них знизу. І бачу диво! На вертикальних площинах сходинок я бачу чудові мозаїчні квіти, а сірих горизонталей знизу взагалі не видно... Дивлячись зблизька, я помічаю, що ці мозаїчні різнокольорові квадратики дуже маленькі. Якого ж вміння і терпіння доклали майстри, щоб все розкласти по визначених місцях, аби розквітли ці предивні квіти... Але враз я бачу ще й те, що хоча вони чудові, але неживі...
Йду дорогою далі, але в серці своєму я зупинилась, Ісусе, перед Тобою! Враз починаю розуміти, що Ти говориш до мене і через ці земні мозаїчні сходинки... Господи, я дякую Тобі, що коли я йду своїми сірими буденними горизонталями, Ти, як мудрий Майстер, з величезним довготерпінням оздоблюєш вертикалі мого серця Своєю веселковою “мозаїкою”. Я дякую, за Твої живі кольори любові, ласки, милосердя, співчуття... Допоможи мені щодень зупинятися з покорою перед Тобою, щоб бачити вертикалі Твоєї слави.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
