Весна на землю знов прийшла,
Поспішно зняла сніг з свого плеча.
Зацвіли білим цвітом яблуні в саду,
Милуючи, даруючи, усім свою красу.
Пелюстки ніжні осипаються до долу,
А запахи...Вдихаються усіми по-новому.
І сили знову в тілі десь беруться,
До сонця, скиби, у труді перевернуться.
Дожили...Охрипло бурмотить стареча,
До сонця з криками, вовтузиться малеча.
Ступають, по пелюстках, в поспіху прохожі,
На посмішку, до зустрічних, ох, зовсім не охочі.
Усім, так ніжно, в цвіті посміхається весна,
Всіх підбадьорить, подарує крихітку тепла.
Заглянуть теплі промені весни
В усі домівки, вулиці й двори.
Усім, усім, дарує знову Бог весну,
І бідним і багатим-всім дає ось цю красу!
Дає момент ще раз Його любов пізнати,
В молитві честь й хвалу Йому воздати.
Зацвівшу, ніжну, гілочку весни,
Я з трепетом, притулю до щоки.
Скажу, Отець, за все, за все прости,
І дякую ,Тобі, що дожила ще раз я до весни!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Он ждет тебя. - Анатолий Бляшук Почему так часто наш разум преобладает над нашей верой…? Почему наш рационализм преобладает над доверием Богу…? Почему, в воскресенье на прославлении мы исповедуем, что вся наша жизнь в Его руках, а в понедельник снова суетимся, копошась в своих проблемах…? Мы пытаемся что-то решить, подключая к этому все имеющиеся в нашем расположении ресурсы, мы даже иногда молимся, но все равно остается как прежде…. Почему…? Да потому-что Бог начинает работать только там, где Ему нет альтернатив. От них мы можем избавиться двумя способами – это отбросить их по своей воле, или в начале набить себе кучу шишек, чтоб в итоге доказать несостоятельность наших путей и воззвать к Богу. Выбор только за нами.
